Але мені вистачає часу і на це – каже Ірина, – а взагалі  працюю я по ночам, сім’я не страждає.

– Ага. То сім’я може й ні, але чоловік – так.

Ірина Сміється.

– На нього також мене вистачає…

Вона геть по глибоким ночам це робить – зауважує підтримуючи жарти Оля.

– Скажіть, Ірина, насправді ваш чоловік з ентузіазмом сприймає таку незвичну забаву дружини?

– Так. Він мене у всьому підтримує (говорить вдоволено ), от сьогодні, наприклад, підвіз усе що треба, допоміг розгорнути ярмарку…

– Я так розумію, він і є головним спонсором?

– Звичайно, Альберт підтримує  ще й фінансово.

– З чого все почалось?

– З фестивалю народних умільців, що проходив у Виноградові минулого літа.

«Пацьорки  стали таким собі наслідком цього фестивалю, – зауважує Оля та продовжує, – я працюю методистом у відділі культури, тож моєю роботою і є виявлення творчих людей, пропаганда їх діяльності, сприяння в розвитку. Та я б ніколи не взяла на себе таку відповідальність, як Ірина»…

– Так. Це все вона – каже Ірина, –  саме вона  зібрала людей.

Дівчата, здається, з захопленням почали обмінюватись думками одна з одною –  а як це було. Мені залишилось тільки слухати та запам’ятовувати.

Ірина: Нашою метою є піднімати рівень творчості Виноградова –  активізувати декоративно-прикладне мистецтво.

Оля: Саме декоративно-прикладне, бо художня діяльність  у нашому місті більш-менш представлена. Тож створення  громадської організації, як найкращий варіант в популяризації одного із видів художньої діяльності твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Адже ми створюємо речі, що мають практичний вжиток і разом з тим є предметом насолоди. От, Ірина працює в стилі канзаші.

Ірина: Канзаші – це виготовлення прикрас для волосся із атласних стрічок. Я пам’ятаю, як моєму сину на день народження подарували торт із підгузків, він був перев’язаний  стрічкою. Саме ця стрічка перетворилась на мій перший виріб, що звісно стала подарунком для   власниці подарунка.

Оля: Весь парадокс у тому, що вона робить усілякі там шпильочки, заколочки… для дівчаток, а  виховує двох синів.

Ірина: Так. Старшенький, якому  буде шість у липні,  може просто подивитись, навіть сказати, що гарно, а молодшенький має два рочки,  часом приміряє.

Оля: І взагалі Ірина за освітою бухгалтер, причому конкретний бухгалтер.

Ірина: До декрету працювала в ТОВ «АВЕ Виноградів». Маю ще рік декретної відпустки, чи повернусь на робоче місце, поки не думаю.

Оля: Організація була створена 31 Березня, буквально недавно. Я ще сміялася, адже майже перше квітня, такий собі жарт. Та зараз ГО «Виноградівські Пацьорки» офіційно зареєстрована тож має підстави не тільки існувати офіційно, а діяти реально. І я з певністю можу сказати, особисто від себе  з огляду на більший досвід, адже після інституту майже 15 років «витоптую місце під творчим сонцем»  Виноградівщини – від своєї праці  дійсно отримую задоволення. Оглядаючись на всі буденні негаразди оте самоствердження себе, як особистості втілює найкращі миті в житті. І той процес ліплення, бо я за фахом художній кераміст, перетворив мою квартиру на майстерню: весь процес  роботи проходить вдома, тільки глину мені копають в Оноці. Звичайно, цей нелегкий досвід трішки перепалив у мені рвучкість, а от Ірина молодша, енергійна, тому  й з таким завзяттям взялася  до створення організації. А я їй чим зможу допоможу.

Ірина: Моїм основним завданням є створити  для людей  майданчик, що дозволить певною мірою реалізувати свій творчий потенціал. І нехай учасників ярмарку поки не багато, але всі вони дуже задоволені, бо ярмарка є рекламною кампанією, що впроваджує в суспільство найкращі традиції майстерності в різних стилях-техніках: канзаш, кераміка, глина, гачкування, соломка, розпис, малюнок на камені, солоне тісто. І ми сподіваємось, що нас ставатиме все більше. Особливої підтримки від влади не очікуємо, принаймні хочеться аби влада звернула увагу на те, що Виноградівщина багата на творчі особистості. Власне, проводити ярмарку в пасажі дозволила мілька рада. Є проблема з матеріалом,  у нас нереально закупити фурнітуру, все  проходить через інтернет. З Інтернета все й почалось. Якось я випадково натрапила на готовий виріб у стилі канзаш, мені неймовірно сподобалось, почала шукати інформацію і потихеньку це переросло у хобі…

Автор: Світлана Кедик

Джерело: Севлюш Інфо