"Виноградівські Пацьорки в особистостях" - Діана Добош

Діана Добош

Жіноча сумочка – не розкіш, а необхідний предмет гардеробу. Завжди знайдуться причини, аби купити ще одну. Звісно, готові, тим більше брендові сумочки, красиві. Але хіба їх можна прирівняти з однією пошитою та оздобленою власними руками?

«Свою творчість я вмію поєднати з тим, що цікаво робити» – зауважила в розмові Діана Добош. Мені одразу спало на думку хитре зауваження: тоді нам слід очікувати, що в найближчому часі твої сумочки будуть оздоблені графікою, а графіка живописним чином віднайде себе у віршах?

Діана навздогін моїм словам мило усміхнулася та відповіла – можливо, усе можливо.

Молода художник-дизайнер за освітою тай за призначенням сьогодні уособлює в собі не тільки творчу натуру, а й вчителя живопису. Свої відносини з дітками будує виключно на взаємній дружбі та довірі.

 

Ну, окрім того, що ти малюєш, пишеш… як виникла ідея шити сумочки?

Все почалось з минулорічного фестивалю народних умільців. Від коли себе пам’ятаю, то я завжди чимось займалась, чи то вишивала, чи то в’язала, гачкувала… але з усього потрошку. Не було у мене захоплення конкретним видом рукоділля . От і захотілось щось створювати таке у чому я зможу проявляти свої художньо-дизайнерські здібності та любов до ручної роботи. Сумочки стали саме тим втіленням, що вміщує в собі ще й естетичну потребу, адже аксесуар для жінки важлива річ. Тому у цій справі задіяний навіть жіночий шарм.

 

Ти слідкуєш за модою на форму сумок, чи неупереджено впроваджуєш саме ті ідеї, що близькі тобі?

Насправді, вважаю, що про моду сумок говорити не доводиться, так як певних обмежень ту не може бути, позаяк фантазія необмежена.

 

Матеріал для пошиття сумок який використовуєш?

Той, що можу знайти вдома у шафі.

 

Зшиваєш швейною машинкою?

Я тільки вчуся працювати з машинкою, наразі всі створені мною сумочки вони направду ручної роботи, адже все зшито звичайною голкою. Тобто   професійна викройка для мене зовсім абстрактний трішки важкуватий світ. Усі роботи я виконую на рівні власної фантазії, бо підхід у мене до цієї справи художній – бачу загальну картинку готового виробу, а вже в процесі, десь у свідомості, формуються «полички» по яким розкладаю інформацію в деталях. Тому весь процес створення сумки у мене асоціюється з декором.

 

То для тебе ця справа є творчим вдоволенням?

Так. Ще будучи дитиною, я шила лялькам різний одяг. Навчаючись в школі   додатково займалась на гуртках малювання. Батьки хотіли аби я стала медиком і навіть готували мене до цього. Але одного разу, перебуваючи в Ужгороді, ми потрапили до коледжу Мистецтв. І коли мама побачила мої дитячі очі, що загубили погляд у розмаїтті картин, то зрозуміла: не можна губити дитину. Ось так згодом, я вступила до коледжу Мистецтв, а потім – до інституту. Навчання протягом 10-ти років стало певним способом мого життя, і навіть по закінченні було розчарування, адже студентський ритм у співіснуванні з навколишнім світом виробив для мене свою особливу тактику поведінки в суспільстві. Стало життєво необхідним відчуття занять, спілкування з однодумцями… певною мірою тому зараз працюю викладачем. До речі , минулого року (восени) у виставковому залі ІМПАСТО відбулася виставка учнів образотворчого мистецтва, школи ім.Бартока – «Дивовижний орнамент». Там ми представили найкращі роботи діток і це було свято не тільки для них, а й для нас – викладачів.

 

Звідки ти береш наснагу до творчості? Є якесь джерело живлення твоєї уяви?

Захоплююсь роботами французького живописця Едгара Дега, саме серією картин балетних сценок. У них художник показує світ грації та краси. Це і яскраві кольори і пластичність, як він сам висловлювався: «Балерини завжди для мене були лише приводом , аби зобразити красиві тканини та впіймати рух».

 

Яким висловом ти можеш охарактеризувати свою творчу діяльність?

Коли малюю, тоді мрію.

Коли шию сумки, то втілюю в реальність намальовані мрії.

Коли малюю не графіку, тоді малюю живопис.

Коли малюю живопис, тоді пишу свої мрії у слові.

Але саме графіка – моє покликання. Бо у ній передаю свій мрійливий абстрактний світ, і якщо у живописі, ми можемо притримуватись загальної думки в сприйнятті, то в графіці я вільна. Я поступово йду до своєї цілі.

 

Яка твоя ціль?

Жити.

 

Що ж, закінчую розмову з молодою мисткинею, неперевершеною мрійницею, вродливою жінкою, і просто хорошою людиною. Не буду перераховувати її творчі успіхи, адже найбільшим її успіхом є те, що вона займається улюбленою справою. Та маю зауважити, що Діана була учасницею кількох колективних виставках, в тому числі і в виставковій залі ІМПАСТО, готувала ілюстрації до дитячої книжки Михайла Чухрана «Потятко», що найближчим часом має вийти в друк.

 

Автор: Світлана Кедик

Джерело: Севлюш Інфо

Write a comment

Comments: 0