Осінь з "Пацьоркими"

Лялька, як дитяча іграшка і оберіг родини й Роду, як могутній магічний талісман та символ зв’язку між поколіннями, знана в багатьох традиційних культурах земної кулі – від Аляски до Австралії, від Африки до України. Ляльки різних народів відрізняються між собою ззовні і матеріалом, з якого зроблені – в Африці вона здебільшого кам’яна або дерев’яна, десь глиняна, а ще десь – зроблена з тканини, але суть і призначення ляльки – незмінні, і це споріднює більше, аніж відмінність матеріалу. Головне призначення ляльки – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і  передавалися від матері до дочки, як священний переказ... 

У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф простежується і в народних казках, наприклад, в українській казці «Телесик»: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.

До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева – Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну. На Волині старі люди бережуть пам’ять про обряд, що його проводили навесні: всім селом виготовляли ляльку – «Весну-панянку», обряджали її стрічками та свіжою травою, і відвідували сусіднє село, заходячи в ті хати, де були дівчата на виданні або хлопці на порі. Навіть городні опудала, що їх досьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, напочатку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів. 

Також у волинських селах ще донедавна зустрічалися обряди «проводів русалок», що їх здійснювали на Зелені свята. Під час цього обряду жінки танцюють із солом’яними ляльками в руках. Очевидно, в давні часи ці ляльки символізували душі померлих, тим більше, що вважалося, що русалками стають діти та незаміжні дівчата, які вмерли наглою або насильницькою смертю.

Повір’я, що лялька – це вмістилище душ померлих предків – породило певні традиції їх створення в різних народів. Наприклад, у деяких культурах ляльки можна було створювати тільки в певні пори року, і робити їх могли тільки люди, що пройшли спеціальні ритуали посвячення.

Також у традиційних обрядах народів Європи прослідковується тісний зв’язок процесу виготовлення ляльки з продовженням роду та ритуалами родючості. Колись на всій території, що її нині вчені-дослідники називають «Старою Європою» -- від Карпат до Північної Італії – існував культ Великої Праматері, яка народила все суще, яка береже життя і оновлює його. Образ Богині ми зустрічаємо на критських амфорах, і при розкопках Трипільської культури, в священних космогонічних піснях, які дійшли до нас під назвою «колядок» і у веселих новорічно-маланкових переодяганнях… Все це – відгомін древнього праєвропейського культу Великої Богині, єдиної в трьох лицях – Діви, Матері і Баби – прародительки всього живого на Землі і матері всіх людей. Подібні обряди можна зустріти і в деяких племен Африки та Американського континенту.

Наприклад, у деяких місцевостях Європи раніше – а подекуди й дотепер – здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного урожаю.

В деяких регіонах України теж зберігся подібний обряд. «Куклою» на Черкащині та Київщині називали в народі жмут стиглого колосся, останній, який залишають на вижатому полі і закручують за рухом сонця. Це робиться, аби наступного року теж був добрий врожай. 

...Але є лялька, яку в тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу – шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво. 

В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації…

Найдавніші ляльки з тканини – це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті. Цікава деталь цих ляльок – відкрита спіраль на місці обличчя. 

Спіраль – це один з найдревніших символів вічності і безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль – це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з’єднуються Мікрокосм окремої людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль – це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність.

Цікавим є також те, що в основу виготовлення української ляльки-мотанки теж покладена спіраль, але про це – мова попереду…

 Варто також згадати про вузлову ляльку в традиціях інших народів. Наприклад, в багатьох регіонах Росії – від поморської Півночі до степів Кубані – теж до наших днів збереглося мистецтво виготовлення ляльки-мотанки, з незначними відмінностями у формі від її української посестри; десь їх називали «желанница» (вважалося, що така лялька, без обличчя, сприяє виконанню бажань), десь – так само, як і в Україні «берегиня». Виготовляли і більш «спеціалізовані» ляльки: «зернушку» – на добрий урожай, «сонницю» -- щоб дитячий сон був міцним і здоровим, «долюшку» -- молодій нареченій на щасливе подружнє життя… Знаходять ляльки в похованнях і на Північному Кавказі. Відмінність їхня від української – незначна різниця у формі хрестоподібного візерунка на обличчі. Якщо в ляльки з Дніпра це яскраво означений солярний хрест, то скажімо, в кавказької її сестри – це швидше ромб, візерунок якого відсилає нас до трипільського символу врожайності та жіночого начала. В Середній Азії теж знали ляльку-мотанку, і теж із хрестоподібним візерунком на обличчі.

Очевидно, така спорідненість бере початок від скіфів, бо чому ж інакше такі схожі між собою ляльки, що їх знаходять у похованнях на Кавказі і в Середній Азії – і чому ці ляльки такі подібні до своїх українських сестер? Очевидно, що про просту випадковість тут не йдеться… 

З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була. Це дуже нагадує про традицію, яка існувала в Древньому Римі, де з глини виготовляли лари – символічні фігурки-зображення предків, і римлянин завжди возив їх із собою, і де б він не був – з ним були його предки, його земля і потужний захист всього роду… 

В Україні, ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона  грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.

Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.

Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою»), і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.

При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри, що роблять колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення лише вбрання ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляються без застосування голки.

У деяких регіонах України ляльку робили не  з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок – це теж зразок обрядової магії, адже мак – це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав оселю від нечисті. 

Древні народи вважали, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя. Обличчя як такого у традиційної ляльки-оберегу немає. Це має подвійну причину: по-перше, хрест, як один з найдревніших оберегів, має сильне захисне значення, а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людино, якщо це не диктувалося спеціальними магічними обрядами, бо вважалося, якщо ляльці зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти. 

Марко Грушевський у своїй фундаментальній праці «Дитина у звичаях та віруваннях українського народу» дає ґрунтовний опис ляльки-мотанки як дитячої іграшки.

Зокрема, він пише про один із способів виготовлення мотанки: «Щоб ляльку зробити, спочатку пожують хліба в роті, а з нього виліплять кульку, положать її в полотнинку, зав’яжуть як вузлик, ниткою, сформують голівку, а зверху придушать, щоб вийшло таке, як очіпок у молодиці чи стрічка в дівки. Як висохне, вив’язують, наче молодицю, хусткою, або як дівці, вичешуть кіску з прядива, і узявши за лоб, ззаду заплетуть її з кісниками і стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв’язаний і де буде у ляльки шия, втромлюють коротеньку паличку або ще більше обмотують її, щоб було за що зачепити сорочечку і крамки, подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і керсет одягають. Далі на поясі намотують мотузку чи прядива тісно і ним прив’язують спідницю, запаску чи плахту, попередницю чи фартух. Майструючи, співають пісень, дівчата – весільних, а молодиці – «Неньки» абощо».

Лише з останньої скупої фрази можна бачити, що виготовлення ляльки, супроводжуване спеціальною обрядовою піснею, було свого роду магічним актом, спрямованим на добру долю, подружню злагоду, щасливе весілля, гармонію в родині. Марко Грушевський, будучи священиком, звісно, в силу свого сану і світогляду, зупинився виключно на іграшковій суті мотаної ляльки, цілком ігноруючи її обрядову, сакральну, магічну суть. 

Серед українських традиційних ляльок унікальним особливим явищем є ляльки Київщини, Полтавщини і Черкащини. Саме тут збереглася ота древня сакральність в образі. Тут мистецтво виготовлення ляльки зберегло сакрально-магічні ознаки ще до 70-х років ХХ століття.

В основі української ляльки-мотанки – хрестоподібна фігура, де єдина об’ємна деталь – це голівка. Її виготовлення – це найважливіший момент процесу створення ляльки-мотанки. Майстер (а частіше – майстриня) змотує спіраль – символ безконечності Буття і вічності (знову ми зустрічаємо спіраль, як основу для обличчя мотаної ляльки!), і покриваючи її шматинкою, вкладає свої думки і наміри: для чого ця лялька робиться, у чому вона покликана сприяти і в чому допомагати своєму майбутньому власнику. Потім голівка обмотується ниткою, яка викладається у формі хреста. Хрест в даному випадку є й оберегом – символом Сонця, життя і нових починань, і символізує саму людину, гармонію її персонального фізичного світу (горизонталь) і духовного (вертикаль). І обов’язково вузлова лялька мотається за рухом сонця – тоді вона принесе вдачу та щастя.

Коли голівка готова, майстриня нарікає майбутню ляльку тим іменем, яке буде символізувати її призначення. Далі з валиків тканини формуються ручки (перекладина хреста) і тулуб. Дехто з майстрів надає ляльці більшої схожості з жіночою постаттю, формуючи ще й груди. Після того ляльку одягають – вбрання та кольори підбирає майстер за своїми уподобаннями та враховуючи символічне призначення ляльки. Наприклад, якщо лялька робиться на добробут та здоров’я родини – для одягу підбираються червоно-зелені відтінки, для успіху в фінансових справах – зелені та золотисті, для щастя у коханні чи подружньому житті – червоні, рожеві, помаранчеві кольори, для успіху в творчості – блакитні. І, звісно, велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь. Потужну захисну силу мають ляльки, виготовлені з натурального конопляного полотна – це універсальний родинний оберіг від нещастя і хвороб. 

Багато хто з дослідників, відзначаючи важливість традиційної ляльки у процесі виховання дитини і формування її світогляду, водночас залишає поза увагою інший аспект народної ляльки. Звісно, лялька завжди була іграшкою, але в древності кожна річ мала крім побутового, буденного, ще й сакральне призначення. І лялька – не виняток. З одного боку, гра з лялькою – це важлива складова прилучення дитини до пізнання світу і побутового життя, дівчинка, граючись з лялькою, психологічно готувала себе до майбутнього материнства. Однак в древності лялька мала досить віддалену схожість з живою людиною, на відміну від ляльки сучасної. Тому є причина не тільки майстерності лялькаря – до наших днів дійшли дуже вишукані ляльки, які свідчать про естетичний смак і художній талант майстра. На те були інші, потаємні причини. Вважалося, що якщо лялька дуже схожа на людину, в неї може перейти душа живого власника, і саме тому ляльку, особливо дитячу, або ту, що була призначена для ритуалів, свідомо позбавляли яскравих ознак «людськості», зокрема, в багатьох традиціях, в тому числі і в українській, ляльку «обезличували», обличчя її було або умовно промальованим, або ж його зовсім не було. Водночас, лялька за своїм декоративним оформленням та формою служить для дитини найпершим зв’язком із Традицією. 

Але будь-яка лялька, а надто мотана лялька, у яку майстер вкладає свої думки і наміри, мала в усі часи й інше призначення, а саме – магічно-обрядове. Це вельми важливий культурний і навіть магічний феномен, про який зараз якщо й згадують, то здебільшого в контексті сумнозвісних «ляльок вуду», з допомогою яких чаклуни в Африці та на островах Карибського моря насилають хвороби і нещастя на своїх ворогів. Але нерідко забувається, що магія – це всього лише уміння працювати з певними силами природи, які до кінця ще не можуть пояснити вчені, і ці сили можна обернути як на шкоду, так і на користь, -- все залежить від намірів і дій конкретно взятої людини, яка проводить ритуал.

Створення «магічних» ляльок пов’язане з ритуалами та обрядами, що стосуються померлих предків або конкретних ритуалів, спрямованих на отримання доброго врожаю, відвертання засухи або навпаки, припинення дощів. Після виконання свого призначення така лялька знищувалася. До цих пір такі ритуали зустрічаються в племенах Африки та Австралії.

Раніше в Україні ляльку-мотанку робили, щоб викликати або припинити дощ, змінити погоду, залагодити сварку в родині, забезпечити добру подружню пару дівчині чи хлопцеві.

Зокрема, дуже цікавим виглядає звичай робити ляльку-мотанку для викликання дощу. Це знову нагадує про Велику Богиню, древньоєвропейську Богиню Дану – Праматір Вод, яка, за міфами європейських народів, народила усі ріки (і до сьогодні корінь імені цієї богині зустрічається в назвах багатьох європейських річок). Пізніше у слов’янських народів був культ богині Макоші – володарки живильних небесних вод (дощу), покровительки священних цілющих джерел, володарки і хранительки людських доль. До цієї богині молилися біля джерел та водойм, до неї зверталися з проханням про урожайні дощі. І зображували її жінкою з піднятими або розпростертими руками. До сьогодні розпростерті в жесті захисту руки – атрибут української ляльки-мотанки. Крім того, що Макоша – богиня води, вона ще й богиня-прядильниця, вона пряде нитки людських доль. І в даному разі ниточка, якою мотається лялька-берегиня – це теж символ щасливої нитки, що її пряде кожному з нас Велика Богиня. І майстриня, створюючи ляльку-мотанку, щакладає у своє творіння щасливі побажання, яких вона просить для майбутнього власника ляльки у Хранительки Долі…

Також за народними повір’ями, лялька – це вмістилище душі, життєвої сили людини. В багатьох культурах, зокрема, в Японії і в деяких племенах Америки було прийнято робити ляльку, що символізувала конкретну людину, для вигнання хвороби з тіла. Лялька, виготовлена з тканини або іншого матеріалу, використовувалася цілителями для лікування тяжких хвороб з допомогою магічного обряду. Ляльку спеціальним заклинанням зв’язували енергетично з хворою людиною, далі цілитель чи знахар замовлянням переносив хворобу на ляльку, після чого її закопували, спалювали або знищували іншим чином. Вважалося, що із знищенням ляльки піде й хвороба від людини. Аналогічні обряди в тій чи іншій формі існували і в інших традиціях, зокрема, і українські відьми-знахарки теж мали подібний звичай.

Звісно, іноді ляльку робили і на шкоду людині – зокрема, таке явище, як описують дослідники, мало місце на Гуцульщині. Добре цей обряд відображено у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

Ляльку для такого ритуалу – чи то оздоровчого, чи навпаки, шкідливого -- робили з воску або тканини, іноді з глини – тобто, з матеріалів, які порівняно легко було знищити. Ляльку спеціальним ритуалом пов’язували з людиною, які хотіли завдати шкоди або навпаки, зичили добра. І коли виготовляли – подумки або вголос виголошували те, для чого робиться ця лялька. Іноді в ляльку зашивали шматочок речі, яка належала людині. Якщо хотіли пошкодити, то ляльку протикали терновим шипом або іншого колючого дерева. У Карпатах, кажуть, це треба було робити виключно голками, купленими на гроші, зароблені у вдови. Воскову ляльку могли розтоплювати на вогні.

Окремий різновид обрядової ляльки, яка робилася на добробут і щастя – це весільна подвійна лялька, що зображувала «князя з княгинею», тобто, молодого й молоду. Такій подвійній ляльці робили одну ручку на двох, що повинно було символізувати злагоджене любов’ю життя. І нерідко таку парну ляльку садовили на першій підводі, якою молоді їхали до церкви вінчатися, щоб ця лялька захищала майбутнє подружжя від лихого ока. До речі, дотепер нерідко можна бачити на капоті машин весільного кортежу ляльку, хоча уже давно забувся первісний, сакральний символ цієї традиції. 

Магічна роль мотаної ляльки, як захисного оберегу, відображене в народних казках. Лялька-мотанка є помічницею і берегинею героїні в казці «Василиса Прекрасна». Мати, помираючи, дає своїй доньці лялечку і наказує, щоб та берегла її, шанувала, годувала крихтами хліба і краплями молока – і лялечка завжди буде вірною помічнице. Дівчина виконує наказ матері, і лялька допомагає їй здійснити усі завдання, виконати усі забаганки лихої мачухи, вийти переможницею в символічному поєдинку з Бабою-Ягою і зрештою здобути щастя й добробут.

Очевидно, ця казка – відгомін старовинного звичаю, коли мотана лялька була символом Берегині роду, яка передавалася з покоління в покоління, від матері і до дочки, і ниточка, якою в’язалася лялька, ставала символічною золотою ниткою, яка єднала покоління в міцний єдиний Рід, берегла і захищала, давала силу, наснагу і добробут. 

У наш час майстри, які працюють з традиційною народною лялькою відзначають позитивний вплив, який має процес виготовлення такої ляльки на психіку людини.  Виготовлення ляльки-мотанки – це свого роду психотерапія, яка бере свої витоки в глибокій давнині, яка допомагає зняти певні психологічні травми. Наприклад, помічено, що діти-сироти, які пройшли майстер-класи по виготовленню ляльки, стають врівноваженішими, і разом з тим, вони роблячи свою лялечку, формують образ своєї майбутньої матері. Так само, жінки, які в період вагітності, проходять майстер-клас, формують для своєї дитини щастя, здоров’я, успіх.

Лялька-мотанка – це один із найдревніших архетипічних символів, який єднає культури і традиції. Це ознака швидше не історичної спорідненості культурних традицій, які розвивалися у цих регіонах, єдніості духовного, сакрального простору для всіх людей, у яких попри всі війни і роздори, якими повна людська історія, завжди було прагнення до злагоди й гармонійного життя, яке уособлює зроблена з молитвою та любов’ю лялька-мотанка.

Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.

Хочеться звернути особливу увагу на те, що топіарії також часто називають деревцями щастя. І це цілком обґрунтовано. Коріння припущення про те, що такі деревця приносять щастя, йдуть далеко на Схід. Справа в тому, з давніх часів згусток енергії, щось сильне і приємне в емоційному сенсі уявлялося у формі кулі. Тому вважається, що форма кулі деревця є своєрідним "контейнером", оболонкою позитивної енергії, яка і приносить щастя його володареві. Тому подарувавши топіарій, можете вважати, що Ви подарували шматочок щастя дорогій Вам людині.

Для того , щоб куплена вами річ у техніці канзаші якомога довше приносила Вам радість , досить дотримуватися декількох нескладних правил.

І Експлуатація

1 . Вироби канзаші вимагають дбайливого і обережного використання.

2 . Вироби не люблять пил , слід зберігати їх у пакетику або закритої коробочці.

3 . Побризкайте аксесуари канзаші лаком для волосся сильної фіксації. Це збільшить зносостійкість і накопичений з часом пил залишиться на лаку , який відійде з лаком під час прання.

4 . Уникати попадання виробів під дощ і сніг , оскільки при намоканні деякі кольори можуть змінитися.

5 . Незважаючи на те , що шматочки тканини ретельно пришиваються і приклеюються , тягнути за них вкрай не рекомендується.

6 . Не спати у виробах .

7 . Іноді , з часом , вироби із зворотного боку можуть трохи потріпатись або з'являються зачіпки. Вони легко усуваються вогнем. Для цього запальничкою (синім полум'ям ) на відстані 0,5 см обпалюється низ пелюстки

ІІ Прання

Тільки ручне делікатне прання !

1 . Розвести кілька крапель шампуню для волосся або кошти для делікатного прання в невеликій кількості теплої води до утворення піни.

2 . Обережно прополоскали виріб , а дуже забруднені місця можна потерти ватною паличкою або губкою.

3 . Прополощіть у чистій воді.

Не використовувати для чищення зубні і щітки для одягу , щоб уникнути зачіпок !

ІІІ Сушка

Виріб розкласти на рівній поверхні , якщо це ободок , то підвісити . При необхідності розпрямити пелюстки і листочки , надаючи їм потрібну форму. Дозволяється сушити феном. Коли виріб висох , побризкати його лаком для волосся.

Носіть свої аксесуари із задоволенням і нехай вони приносять Вам радість!

Чи знаєте ви що…

Виноград - одна з найбільш древніх культурних рослин, а гроно не має собі рівних по красі, різноманітності форм. та користується славою цілющого, високопоживного продукту. Його ягоди містять значну кількість легкозасвоюваних цукрів, вітамінів, мінеральних солей (кальцію, заліза, фосфору) і може використовуватись в лікувальних цілях. 

       Давньоруська легенда оповідає, що забороненим деревом з раю була не яблуня, а виноградний кущ. А в Біблії сказано, що першою рослиною, висадженною на схилах гори Арарат після потопу, був саме виноград. І не дивно, бо у християнській традиції виноградне гроно символізує духовне життя, порятунок і відродження та єднання Бога з людиною. Виноградна лоза постійно використовувалася як декоративний мотив в релігійному мистецтві та архітектурі. Її можна знайти на стародавніх християнських саркофагах, на фресках в римських катакомбах, на візантійських мозаїках, середньовічних вітражах і кам'яних скульптурах.

Був відомий та шанований виноград і в дохристиянські часи. Зокрема згадку про нього виявлено ще в вавілонському клинописі, в «Іліаді» та «Одіссеї» Гомера, а зображення карбували на деяких грецьких і римськихмонетах.

Вважається, що виноград на Виноградівщині з`явився завдяки німецьким купцям ще у середині ХІ-го століття. Власне з угорської «Севлюш» (назва міста Виноградів до 1946 року) перекладається саме як «Виноградів» - тобто виноградне місто.

Виноград - це те що об’єднує всіх нас, символізує наш край, до того ж близький та знайомий кожному та може стати  «візитівкою  району». Для популяризації туристичного потенціалу, туристичної привабливості нашого краю необхідним є створення єдиного пізнаваного знаку – емблеми чи логотипу як бренду території, зображення якого асоціювалося б з можливостями району у туристичній галузі (вигідне географічне положення, найбільша кількість сонячно активних днів, пам`ятки археології, архітектури, культури та історії, мальовничий ландшафт, багатонаціональна культура та притаманна краю багатоконфесійність, унікальна кухня та древні традиції виноградарства-виноробства)

Логотип туристичної Виноградівщини повинен використовуватися для його розміщення на рекламно-інформаційних, промоційних та маркетингових носіях.

Також для підтримки загального іміджу району та постійного нагадування туристам про перебування на Виноградівщині ведеться робота  з розробки та виготовлення промоційного подарунку – сувеніру району

Найбільш доцільним та пізнаваним на нашу думку є гроно винограду. Його схематичне зображення можна представити у вигляді восьми кружочків-ягід, кожне з яких може уособлювати один з восьми найбільш привабливих об`єктів району – «Вісім родзинок району» - (пам`ятки історико-культурні чи природно-географічні, відомі обличчя, історичні події, спортивні рекорди, тощо).

Кожна нація, кожен народ мають свої звичаї, обряди, що складалися протягом багатьох століть і висвячені віками. Звичаї розрізняють і об’єднують людей в один народ, одну націю, охороняють від забуття. Оберегами від злих сил вважалися в народі рослини, які мали чудодійні властивості.
Квіти – постійні супутники нашого життя. Вони усюди – на клумбах, у кімнатах у вазонах, на вишитих рушниках. Із них робили цілющі відвари, напої.

Існує декілька варіантів традиційного українського віночка. Це зумовлено тим, що в різних місцевостях використовували іноді свої квіти, в’язали стрічки іншого кольору, мали на увазі свої варіанти символіки квітки, стрічки.

Вінок належить до українських національних символів-оберегів. Українські дівчата влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята надягали вінки.

До українського віночку вплітали різноманітні квіти, а всього в одному вінку могло бути до 12 різних квіток.
Кожна квітка у віночку щось символізувала.

Калина — символ України, символ краси та дівочої вроди. Це дерево нашого українського роду. Колись воно пов'язувалося з народженням Всесвіту і назву свою взяло від давньої назви Сонця — Коло. Червоні ягоди калини із ягідками-сердечками — то символ крові та невмирущого роду.

Безсмертник у віночку дарує здоров'я, загоює найтяжчі рани. І назва у нього символічна: без смерті прожити.

Любисток і волошки. У народі існує легенда, що любисток і волошка колись були птахами і вчили людей любити одне одного, бути щирими і відвертими. А коли померли ці пташки, то проросли квітами, пахучими рослинками — любистком та волошкою. У них чудові лікувальні властивості: ними миють волосся, освіжають хату, купають маленьких дітей. Тому ці квіти у віночку є символом людської відданості, уміння бути корисними.

Ромашку у віночок не вплітали дуже довго, поки не дізнались, що вона не лише красива, а й сильна своїми лікувальними властивостями, дає людям здоров'я, доброту й ніжність. її вплітають у віночок поряд з кетягами калини, яблуні та вишні. Перевивають батіжком хмелю, бо він несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові.

Мак. Ніжна пелюстка маку несе в собі пам'ять роду. Дівчата, в сім'ї яких був загиблий, з любов'ю і сумом покладали на голову віночки із семи маків, присягаючи цим зберегти і продовжити рід. А взагалі мак у віночку з'явився дуже давно, у XVI — XVII ст. І він є не лише символом туги й печалі, а й дає сон і думку береже.

Вінок – це не тільки сплетені у коло квіти, гілочки. Для завершення його прикрашання використовували стрічки.
Кожна дівчина знала послідовність вплітання стрічок у віночку.
Про це, юний друже, повинен ти знати:
Коричнева стрічка – земля, наша мати. 
Вона в нас єдина, вона найрідніша 
Коричнева стрічка – вона найміцніша. 

Ми хочем, аби ви усі зрозуміли: 
Ці жовті стрічки – наше сонечко миле.
Воно дає світло, дарує тепло. 
Без сонця життя б на землі не було. 

Дві стрічки: зелена і темно-зелена – 
Це юність, краса. Це природи знамена. 
Зелена трава і зелені листочки – 
Дві стрічки зелені ми маєм в віночку. 

Дві стрічки : блакитна і синя, темніша – 
Це небо і води. Хай будуть чистіші. 
Дай Боже, щоб ми вберегли їхню суть, 
Нам небо і води здоров’я дають. 

Оранжева стрічка – м’яка паляниця. 
Це й колос достиглого жита, пшениця. 
Дивись, як оранжева стрічечка сяє, 
Рум’яна, як хліб, й нам про хліб нагадає. 

А ця, фіолетова, те означає, 
Що розум людський ще надій не втрачає 
На те, що послухаєм розум і Бога, 
На те, що щасливі ми будемо з того. 

Малинова стрічка або малинова 
Про щедрість сказати своє хоче слово, 
Про те, що не можна усе тільки брати, 
Що траба навчитись і щедро давати. 

Багатство й достаток – рожева ця стрічка. 
Багатство пора вже нам мати за звичку. 
Достаток з рожевої стрічки всміхатись
Нам буде, як праці не будем боятись. 

Якщо ви в вінок стрічки білі вплели,
То треба, щоб душу свою берегли. 
Перлини душі ви збирайте в намисто, 

Душа хай, як білі стрічки, вона буде чиста.